ДИСКУСІЯ

ДИСКУСІЯ (від латин. discussio - розгляд, дослідження) - обговорення деякого спірного питання; дослідження проблеми, в якому кожна сторона, опонуючи думку співбесідника, аргументує свою позицію і претендує на досягнення мети.


Дискусія - метод навчання, що підвищує ефективність навчального процесу за рахунок включення учнів в колективний пошук істини.

Дискусія як метод психологічних досліджень розроблений в 30-х рр. 20 в. Же. Піаже. Найбільш поширені області застосування дискусії: активні методи навчання, соціально-психологічний тренінг, методи виявлення лідера і оцінки компетентності керівника, способи вирішення конфліктів; терапія межових психічних станів тощо. Конкретні форми і прийоми дискусії обумовлені завданнями групової діяльності і зазвичай поділяють на методи аналізу конкретних ситуацій і методи групового самоаналізу.

Дискусія - метод навчання, направлений на розвиток критичного мислення і комунікативних здібностей; який припускає цілеспрямований і впорядкований обмін думками, спрямований на узгодження протилежних точок зору. В основі дискусії лежить суперечність, яка відображає протилежні погляди учасників на той самий предмет обговорення. Процес організації дискусії включає декілька етапів:

1 – явне визначення тези і антитези (як результат критики в складній комунікації);


2 – надання кожною стороною аргументів, що підтверджують і підсилюють точку зору;

3 – надання кожною стороною підстав;

4 – фіксація труднощів і постановка проблеми;

5 – пошук нових підстав, способів рішення, поглядів на предмет;

6 – синтез.

Спосіб проведення дискусії і вживані засоби повинні визнаватися всіма її учасниками.

Головне її призначення в процесі навчання — стимулювання пізнавального інтересу, залучення різних наукових точок зору учнів в активне обговорення з тієї або іншої проблеми, спонука їх до осмислення різних підходів до аргументації чужої і своєї позиції. Але для цього необхідна ґрунтовна попередня підготовка учнів як в змістовному, так і у формальному плані і наявність щонайменше двох протилежних думок з обговорюваної проблеми. Без знань дискусія стає безпредметною, беззмістовною і неточною, а без уміння виразити думку, переконати опонентів — позбавленою привабливості, заплутаною і суперечливою. Навчальна дискусія, з одного боку, припускає наявність в учнів уміння ясно і точно формулювати свої думки, будувати систему аргументованих доказів, з іншої — учить їх мислити, сперечатися, доводити свою правоту. У цій ситуації, природно, вчитель повинен сам демонструвати перед учнями зразок такого стилю аргументації, учити учнів точно висловлювати свої думки і терпимо відноситися до формулювань учнів, шанобливо вносити поправки до їх аргументації, ненав'язливо зберігати за собою право на останнє слово, не претендуючи на істину в останній інстанції.

При навчанні за методом кейсів можна використовувати як мінімум 6 форматів дискусії:

1. Викладач - учень: Перехресний допит.

Дискусія між викладачем і учнем. Вислів, позиція або рекомендація учнів розглядається за допомогою низки питань. Ретельному дослідженню піддасться логіка тверджень.

2. Викладач - учень: Адвокат диявола.

Звичайно це дискусія між викладачем і учнем, але іноді в ній можуть брати участь і інші учні. Викладач приймає на себе абсолютно непридатну для захисту роль і просить учня (і можливо інших) зайняти позицію адвоката. Учень повинен активно думати і міркувати, розташовувати в певному порядку факти, концептуальну або теоретичну інформацію, свій особистий досвід.

3. Викладач - учень: Гіпотетичний формат.

Схожий з попереднім, але є одна відмінність: викладач висловлюватиме гіпотетичну ситуацію, яка виходить за рамки позиції або рекомендації учня. Учню пропонується оцінити цю гіпотетичну ситуацію. Під час дискусії він повинен бути відкритий для можливої необхідності видозмінювати свою позицію.

4. Учень - учень: Конфронтація і/або кооперація.

У даному форматі дискусія ведеться між учнями. Виникає як співпраця, так і конфронтація. Наприклад, одногрупник може оспорити запропоновану позицію, надавши нову інформацію.

5. Учень - учень: “Грати роль”.

Викладач пропонує учневі прийняти на себе певну роль і взаємодіяти в ній з іншими одногрупниками.

6. Викладач – учбова група: “Безмовний” формат.

Викладач може підняти питання, яке спочатку направлене окремій особі, а потім і всій учбовій групі.

Добре проведена дискусія має велику повчальну і виховну цінність: учить глибшому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, зважати на думки інших.

Метод кейсів (вирішення практичних проблем)
Метод кейсів (case study) як засіб навчання у ВНЗ набирає все більшої популярності. Мета методу кейс-стаді - поставити студентів у таку ситуацію, коли їм необхідно буде прийняти рішення. Кейс - це події, які реально відбулися в певній сфері діяльності і є основою для проведення обговорення в академічній групі під керівництвом викладача. У більшості випадків при використанні кейсу учасникам попередньо надається можливість ознайомитись із переліком обставин, підфунтям яких є реальні чи уявні ситуації. 

Опис цієї ситуації одночасно висвітлює не лише конкретну практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, які треба засвоїти під час її розв'язування. 

Існують такі варіанти застосування методу кейсів: 

1. Діагностика проблеми. 

2. Діагностика однієї чи кількох проблем та напрацювання учасниками шляхів їх вирішення. 

3. Оцінка учасниками існуючих дій стосовно вирішення проблеми та її наслідків. 

У кожному із наведених варіантів процес навчання здійснюється через надання викладачем інформації у вигляді проблеми чи серії проблем. Ця інформація може бути викладена у документальній, заздалегідь підготовленій формі або за допомогою вербальних і візуальних засобів (показ слайдів чи відеоматеріалів). По закінченні вправи група пропонує свої напрацювання, які можуть стати підґрунтям для дискусії.